Лірникові думи. Страница 5
І співали, і скінчили
Пісню ту святую.
І бог каже їм принести
Чашу золатую.
І говорить: «Ви зберіться.
Ангели святії,
І стріпніте над ту чашу
Крила золотії».
І стріпнулись над ту чашу.
Бог їх посилає
На схід сонця в праву руку,
Де роса спадає.
Полетіли слуги божі,-
I їх ясні крила
Роса чиста, як діамант,
В десені [4] покрила.
І до бога прилетіли
З чистою росою,
І іще раз стрепенулись
Над чашею тою.
І зійшов бог з свого трону,
І зачав місити.
Замісив - і чоловіка
З того став ліпити.
Виліпив, зачав стругати.
Дивне боже діло!
І обстружки пригодились
На грішнеє тіло.
І дихнув господь на него,-
І він відживився.
Підняв очі свої к богу,
Щиро помолився.
І повів бог його всюди
По небеснім краю,
І заводить наостаток
До самого раю.
X
Серед раю йшла дорога
Меж двома садами.
Ту дорогу замикали
Дві желізних брами.
Їдна брама - на схід сонця
В небо підіймалась.
Друга вліво - на заході -
В землю опускалась.
При дорозі - два садочки,
Що вбирають очі:
Їден прямо на полудень,
Другий к полуночі.
І садок той, що к полудню,
Річка вперезала,
І місточок через річку
Брамка замикала.
А за річкою дерева
Цвіли, відцвітали,
І родили, й опадали,
Знову зацвітали.
В сім садочку на початку
Ангели спасались;
І спаслися, і на небо
Вище підійнялись.
Тут Адам і Єва їли
Золотії груші.
(І тепер туда відходять
Праведнії душі).
Да й у другім у садочку,
Що на полуночі,
Досита було усього,
Чого серце хоче.
Тілько пахнуло від него
Не добром - бідою:
Кругом него так і лилось
Полум'я рікою.
XI
І привів господь Адама,
Ходить, походжає,
І як жити він повинен -
Його научає.
Повернули в праву руку,
Перейшли місточок:
Відімкнулась перед ними
Брамка у садочок.
І в садочку бог зриває
Грушку золотую,
Дав Адаму половинку,
А собі другую.
І промовив: «З сего часу
Я буду з тобою,
Як сії дві половинки
Були меж собою».
Да і вийшли з того саду,
Пішли до другого;
Розділилось на дві часті
Полум'я пред богом.
Походили й там доволі.
То був сад ще кращий;
Но хто тілько їв із него,
Був навік пропащий.
І сказав господь Адаму,
Щоб остерігався,
І Адам в тім перед богом
Клятвою заклявся.
І по клятві розійшлися.
Бог пішов до неба,
А Адам пішов шукати,
Чого серцю треба.
XII
І ходив Адам по раю,
Всюди находився
І в шовковії травиці
Спати положився.
Сонце в захід закотилось,
Спить і не блищиться,
І заснуло все навколо -
Адаму не спиться!
Йому душно; йде до річки,
На берег сідає,
Схилив голову на руку
І думу гадає.
І просидів так до ранку,
День зазолотився.
Адам сидить коло річки,
Аж бог появився.
«Що, Адаме, так сумуєш? -
Каже бог до него.-
Чого тобі недостало
Ще до того всего?»,
Адам глянув, поклонився
І говорить: «Боже!
Що йно тілько ти содіяв.
Все то мені гоже.
Но я тужу, і сумую,
І в раю журюся:
Я їден тут як той палець,
Де не повернуся».
XIII
«Не журися! - бог говорить,-
Будеш друга мати:
Взавтра вийди до схід сонця
Руки умивати.
Вмочи в росу малий палець
І тріпни рукою,
Лиш павідворіт не тріпай,
А перед собою».
І з сим словом віддалився,
А Адам став ждати,
Коли час йому наступить
Руки умивати.
І от нічка проминула,
Ранок наступає,
І він, бідний, чи забувся,
Чи бог його зщає:
Як помочив усі пальці
Ранньою росою.
Так навідворіт і тріпнув
Цілою рукою!
І з'явилось п'ять чортяків.
Адам - утікати.
А вони давай всі разом
Пазури мачати.
І мачають, і махають
Обома руками,-
Другі родяться чортяки,
Роблять теє ж саме.
І робота не кінчалась,
І роси ставало,-
І намножилось чортяків -
Аж небо тріщало!
вернуться
4
- Десені - узори.
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: