Ігор - князь сіверський. Страница 6

11
Не со­ро­ки ж то на полі
Вились, скре­го­та­ли -
То їзди­ли Гзак з Кон­ча­ком
Та сліду шу­ка­ли.
І во­ро­ни не кар­ка­ли,
І гал­ки за­мовк­ли,
Сороки не скре­го­та­ли,
Полози лиш повз­ли.
А ятелі путь до річки
Тукотом справ­ля­ють,
Соловії жи­вим співом
Світ оповіда­ють.
І мо­вить Гзак Кон­ча­кові:
"Ми жа­лю не маєм,
Коли сокіл в гніздо ле­тить,
Соколича маєм,
Золоченими стріла­ми
Його розстріляєм!"
А до Гза­ка Кон­чак ка­же:
"Ми жа­лю не маєм,
ко­ли сокіл в гніздо ле­тить,
то ми дівку маєм,
опу­таєм со­ко­ли­ча
та й жа­лю не маєм!"
І мо­вить Гзак Кон­ча­кові:
"Ой бра­те мій, бра­те!
Коли йо­го опу­таєм,
Жалю бу­дем ма­ти.
Коли йо­го опу­таєм,
Осміють нас лю­ди,
Бо не бу­де со­ко­ли­ча,
І доч­ки не бу­де!
Тогді ста­нуть на Ка­ялі
Нас і птиці би­ти,
І у полі по­ло­вецькім
Більше нам не жи­ти!"
12
А пішло ж хо­дю­че сло­во
Сталого Бо­яна
І на жінку мо­ло­дую
Співака Ко­га­на,
Що жив ко­лись у Оле­га
І у Свя­тос­ла­ва
Та хва­лив ста­реє врем'я
Діда Ярос­ла­ва:
"Хоч без пле­чей тобі тяж­ко,
Голово, сто­яти,
Але гірко і для тіла
Голови не ма­ти…"
І як справді тілу тяж­ку
Без го­ло­ви бу­ти,
То так тяж­ко й землі Руській
Без Іго­ря бу­ти.
Сонце світиться на небі,
Небо освіти­лось,
А князь Ігор в землі Руській,
І все зве­се­ли­лось.
І дівча­та на Ду­наї
Співають і в'ються,
І го­ло­си че­рез мо­ре
До Києва ллються.
Ігор їде Бо­ри­че­вом
У Київ на про­щу
До свя­тої матір-божі
В церк­ву Пи­ро­го­щу.
Поклонився, по­мо­лив­ся
І сів на по­саді -
І го­ро­ди всі ве­селі,
І сто­ро­ни раді!
* * *
Колись-то ми кня­зям ста­рим
Співали, мій бра­те!
А по­то­му і мо­ло­дим
Прийшлось заспіва­ти.
Слава ж Іго­рю, Все­во­ло­ду,
Синам Свя­тос­ла­ва!
Владимиру Іго­ри­чу
І дру­жині сла­ва!
Здорові ж ви, князі, будьте!
Здорова, дру­жи­но!
Що бо­ре­тесь за хрис­ти­янів,
Що по­гані ги­нуть…
Нехай ги­нуть по­ганії,
Як у во­ду камінь!
Зато бу­де кня­зям сла­ва,
А дру­жині - амінь.
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: