Невільничка. Страница 4

Оце вже й кінець…

Отаман Ос­тап бла­го­по­луч­но по­вер­нувсь на сей раз з ко­за­чест­вом і з дівчи­ною на Ук­раїну… Оце вже й кінець…

Чи ж маємо ще зга­ду­вать об тих ко­за­ках та тур­ках, що по­ляг­ли, ру­ба­ючись? Чи маємо ду­ма­ти, як там пла­ка­ла тур­чан­ка яка, чи ко­зач­ка? Чи маємо, мо­же, при­пус­ти­ти, що інший згуб­ле­ний, як­би віку сво­го до­жив, то ба­га­то де став би у при­годі, де­чо­му, мо­же б, нав­чив ба­га­то? Де­чо­му, мо­же б, по­ра­див ве­ли­ко… Що був він злий чи доб­рий, хо­ро­ший чи ли­хий, жи­вий жив собі, а те­пер­ка згуб­ле­ний? Вже усі тії, що по­ляг­ли, во­ни не ус­та­нуть - не­хай же над ни­ми зем­ля пе­ром!