Село не люди. Страница 54

– Ану, бабо, тихіше! – гримнув на Ничипориху Роман. – Вимітайтеся мені.

– Разом вимітаймося, – Ничипориха. І просить: – Гайда на Шанівку глянемо.

– А чого ж…

Над мазанкою зметнулася легка хмаринка. До Шанівки попливла. Розігнала наглі хмари. Ясно стало. Так ясно, що, може, хоч Бог урешті побачить малу Шанівку.